інформація для батьків

 

Кожен період у житті людини має певні притаманні тільки йому риси. Знаючи особливості вікових періодів та криз, можна пояснити незрозуміле та уникнути багатьох проблем. Що таке психологічна криза? Це такий внутрішній стан людини, коли вона не може далі функціонувати за старих умов.

Умовно, вікові періоди можемо поділити на дитинство та доросле життя.

 

Криза вікова (від грец. крістц — вихід, переломний момент) — період у житті дитини (як правило, в три, сім, одинадцять-тринадцять років), коли протягом відносно короткого часу (кілька місяців, рік) виявляються різкі й суттєві психологічні зрушення і зміни особистості, розвиток набуває бурхливого, стрімкого, кризового відтінку.

Особливістю кризових періодів є те, що частина дітей стає в цей час важковиховуваною, вступає у гострі конфлікти з оточенням, зазнає хворобливих, важких переживань тощо. Так, дитина трьох років на якийсь час може стати впертою, вередливою і свавільною. У 7-річному віці на певний проміжок часу у дітей порушується психічна рівновага, спостерігається нестійкість волі, настрою тощо. У тринадцятирічного підлітка знижується працездатність, погіршується успішність у школі. Перебіг кризових періодів залежить від багатьох життєвих обставин, індивідуальних здатностей вихователів, від того, чи своєчасно вони помічають початок різких змін у дитини й наскільки глибоко враховують це у своїх взаєминах з нею.

Найхарактернішими кризами становлення є вікові кризи, що вважаються нормативними, тобто необхідними для нормального процесу становлення особистості. Для вікових криз властиві чималі якісні зміни, що відбуваються у психології людини: формування психологічних новоутворень, зміна провідної діяльності і т. д. Але ці зміни завжди супроводжуються зміною ролей, оскільки певна діяльність (гра, спілкування, навчання і т. д.) передбачає і відповідну особистісну роль людини.

Кризи становлення особистості характерні не лише для дитинства, підлітковості та юності. На думку багатьох авторів, усе життя людини закономірно супроводжується чергуванням певних періодів. Так, ще давні мислителі ділили життя людини на віки чи цикли (у Гіппократа, наприклад, по 7 років, у інших по 9), що починаються і закінчуються переломними, критичними фазами (Толстых А. В., 1988, с. 32-34).

Традиційно виокремлюють кризи дитинства, підліткового, юнацького, похилого віку, зрілості. 

За твердженням Е. Еріксона, протягом життя людина переживає вісім психосоціальних криз (рис. 4), які є специфічними для кожного вікового періоду, а їх сприятливий або несприятливий перебіг зумовлює розвиток особистості в соціумі (нормальну чи аномальну лінію): криза довіри — недовіри (перший рік життя); автономія — сором та сумніви (два — три роки); ініціативність — почуття провини (три — шість років); працьовитість, старанність — комплекс неповноцінності (сім — дванадцять років); особистісне самовизначення, ідентифікація — індивідуальна сірість, конформізм (дванадцять — вісімнадцять років); інтимність, комунікабельність — ізольованість, замкненість на собі (близько двадцяти років); турбота про виховання нового покоління — "занурення в себе" (тридцять — шістдесят років); задоволення від прожитого життя — відчай (за шістдесят). У контексті цієї концепції становлення особистості є зміною етапів, на кожному з яких відбувається якісне перетворення внутрішнього світу індивіда, змінюються його стосунки з навколишнім середовищем, а криза вікового розвитку — деяким узгодженням індивідуальних, біологічних чинників із соціальними. Саме в кризові моменти загострюється боротьба між позитивною та негативною ідентичністю, що може спричинити аномальну лінію розвитку.

Дуже цікавою є точка зору на становлення особистості дорослої людини сучасного американського автора Гейл Шиіхі, що розглядає такі кризи дорослішання (і тут прослідковується 7-річна періодичність):

·         16 років - "виривання коренів";

·         23 роки - "план на все життя";

·         30 років - "корекція";

·         37 років - "усвідомлення середини життя" (Sheehy G. 1976; Максимов М., 1986, 1987).

Проблема перехідного періоду підлітка полягає в тому що він уже не хоче бути дитиною, але ще не може бути дорослим в очах дорослих та і у своїх власних. Саме це головне протиріччя підліткового періоду розвитку приводить до типових труднощів, що виникають. Насамперед, це проблеми стосунків з дорослими, неадекватні вчинки аж до девіантної поведінки, спрямованої на підтвердження своєї дорослості.

Підлітковий вік поділяється на періоди:

·         12-14 років - молодший підлітковий вік;

·         15-18 років - юнацький вік.

Вікових криз не може не бути – і це така ж обов'язкова річ, як схід сонця. 

Юність - це вік апробації, єдиний, до речі, вік, коли суспільство прощає людині помилки. Потім буває набагато складніше: спробував, уніс корективи -і і вийшов на дорогу повноцінної реалізації. І буває, що ця дорога кінчається тупиком.

От ситуація: людині близько 40, йому здається - і чи так воно насправді, - що в нього все благополучно. І як би раптом починаються конфлікти в родині, ускладнюються відносини з дітьми, до того ж криза середини життя в батьків, як правило, збігається з пубертатною кризою в дітей. На роботі теж усі "не те" і "не так". І людина починає задумуватися.

Підлітковий вік. Криза. Відсутність мотивації до навчання. Що робити?

Симптоми  кризи підліткового віку:

1.     Зниження продуктивної навчальної діяльності (а також спроможністю нею займатися) навіть у тих сферах, де підліток обдарований (часто це зумовлюється переходом від конкретного до логічного мислення).

2.     Негативізм. Підліток ніби відштовхується від оточуючих. Схильний до сварок, порушень дисципліни, у нього часто виникає внутрішнє занепокоєння, невдоволення, прагне самотності та самоізоляції.

Нові умови розвитку підлітків зумовлюють нову соціальну ситуацію розвитку підлітків.

Головним мотивом стає спілкування з однолітками. Це виявляється у часто повторюваному вислові підлітків: «Ми ходимо до школи не тільки вчитися, але й спілкуватися».

Тому поступово провідною діяльністю цього віку стає інтимно-особистісне спілкування з однолітками (навчання залишається основним видом діяльності).

Суттєво змінюються психологічні особливості навчання підлітків: 

підлітки обирають такі способи навчання, які роблять їх більш незалежними, більш дорослими в їх очах;

виникають нові мотиви учіння: прагнення влаштуватись у майбутньому, прагнення самоствердження і самовдосконалення, необхідність виконувати вимоги батьків;

оцінка для підлітків є статусом, показником рівня знань, стимулом;

підлітки активно випробовують свої сили в організація різних заходів, суспільно-політичне життя тощо.

Підліткова криза - це різка зміна всієї системи переживань підлітка, її структури і змісту. Закономірним явищем є протиставлення підлітка дорослим і активне завоювання нової позиції. Підліток нібито провокує заборони, щоб перевірити власні сили в подоланні цих заборон, розширити межі, які визначають його самостійність. Саме це зіткнення дає підлітку інформацію про себе, свої можливості, задовольняє потребу в самоствердженні.

 

Криза підліткового віку проходить три фази:

- негативну (передкритичну) - фазу руйнування старих звичок, стереотипів;

- кульмінаційну - фазу загострення протиріч;

- посткритичну - фазу формування нових структур, побудови нових стосунків.

 

Мовлення підлітків розвивається за чотирма напрямками:

1)як засіб спілкування;
2)як спосіб набуття знань;
3)як інструмент  творення  та засіб вираження  емоційних станів і вольової  регуляції  поведінки;
4)як об'єкт вивчення.

Психологічні особливості спілкування і взаємин підлітків з дорослими характеризуються такими проявами:

підлітки не погоджуються на нерівноправні стосунки, оскільки вони не відповідають їх уявленням про власну дорослість та самостійність. Вони вимагають поваги, довіри, самостійності, обмежують права дорослих і розширюють свої. Часто це призводить до невиконання розпоряджень дорослих, нехтування обов'язками, протесту;

конфліктність виникає за умови, коли зміни в розвитку особистості підлітка випереджають корективи стосунків з дорослими;

характер спілкування підлітків з дорослими істотно впливає на особливості самооцінки підлітків, їм потрібна довіра.

Дорослі у соціальній ситуації розвитку підлітків виступають в якості значущих осіб. 

         Але цей «п'єдестал» може зайняти будь-хто:

масовий кумир (популярний співак або актор тощо),

вчитель (у рольовій позиції дорослого друга), 

батьки (якщо вчасно і правильно зреагували на кризу).

Одна з основних проблем– відсутність бажання та інтересу дітей вчитися, отримувати знання.  

Мотивація до навчання запрограмована в нас від природи: отримане знання або заволодіння новим вмінням винагороджується виплеском гормонів щастя. Навчання можна навіть перетворити в одержимість, тому дуже важлива правильне дозування стимуляції.

Відсутність мотивації  до навчання часто веде до стійкої неуспішності та інтелектуальної пасивності. Неуспішність, в свою чергу, веде до відхилень у поведінці.

Важливо, щоб батьки контролювали процес навчанном і враховували індивідуальні особливості дитини.

 

Рекомендації для батьків щодо підвищення мотивації навчання учнів підліткового віку

1. Не заважайте підліткові вчитися самостійно.

2. Навчальна праця цікава тільки тоді, коли вона різноманітна. Не повторюйте вдома шкільну систему.

3. Будь-яка людина виконує діяльність із задоволенням тільки тоді, коли вона розуміє, для чого це потрібно. Підліток не знає, де йому можуть знадобитися знання з фізики, хімії, алгебри чи інших предметів? Покажіть ці області.

4. Купуйте цікаві книги, довідники по різним навчальним дисциплінам. Можливо, через інтерес до цих книг сформується інтерес до предмету в цілому. Підтримуйте допитливість своїм інтересом до відкриттів своєї дитини.

5. Не поспішайте полегшити працю підлітка (зробити за нього домашнє завдання, вимагати від вчителя скасувати який-небудь вид роботи). Але і не змушуйте дитину переробляти завдання, виконувати нудну монотонну роботу, заучувати додатково важкий та незрозумілий матеріал. Навчання повинно бути важким, але посильним.

6. Вселяйте в дитину впевненість, що у нього все неодмінно вийде. Розповідайте про те, які проблеми у навчанні виникали у вас в дитинстві.

7. Ні в якому разі не карайте дитину за невдачі у навчанні. Це сприяє зниженню мотивації.

8. Не заважайте дитині самовизначатися, розвиватися.

9. Батькам бажано відмовитися від акцентів, які пригнічують навчальну мотивацію і орієнтування підлітка на отримання оцінки (повинності, матеріальну винагороду, активне наполягання вчитися тільки на «10-12» і т.д.).

10. Пам’ятайте: якщо підліток проявляє небажання вчитися – це не примха, а крик про допомогу. Не лайте, а з’ясуйте причини такої поведінки.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Долучаємося до проєкту "КРИЛА"